Іконоста́с (пор. грец. εἰκονοστάσιον) — вівтарна перегородка, більш-менш суцільна, від північної до південної стін храму, що складається з одного або кількох рядів упорядковано розміщених ікон, що відокремлює у візантійському обряді вівтар від решти храмового приміщення.

Ікони розташовують на спеціальній поличці, комоді, тумбі. Їх не можна ставити на техніку (телевізор, холодильник), а також поруч із літературою та предметами не релігійного, розважального характеру. Для прикраси іконостасу допускаються лише білі серветки, вишиті рушники чи рушники, на які ставлять ікони.

Перелік (від списувати) — в іконописі ікона, що є відтворенням ікони (протографа даного списку). На відміну від копії іконки, список точно не відтворює оригінал.

Найраніші з відомих житійних ікон датують ІХ століттям. Особливо багато житійних ікон створювалося межі XII і XIII століть, і з них походить з монастиря Святої Катерини на Синаї.