У XVIII столітті ще домінували традиційні форми одруження: наречений домагався згоди батьків, і лише після цього відбувалося пояснення з нареченою. Романтичні стосунки між молодими до шлюбу вважалися небажаними.

Свататися ходили з пирогом, дівич-вечори влаштовували з особливими піснями, а перед весіллям ходили на ворожіння. В день весілля наречену чекав особливий обряд – повиття. Дівчину зачісували та міняли дівочий головний убір на заміжній. На стіл подавали весільний коровай та традиційні страви.

Головний передвесільний момент XIX століття – це вінчання, тобто поєднання двох люблячих сердець небесним благословенням. У день вінчання наречений через сваху чи тітку посилав нареченій «женіхову скриньку» з гостинцями та вінчальним приладдям – фатою, обручками, вінчальними свічками, духами, шпильками.

У будинку нареченого збиралися його друзі та родичі, вони сиділи за столом, співали пісні, все це символізувало прощання з холостяцьким життям. Сон нареченої – по снам нареченої перед весіллям намагалися вгадати, як далі складеться її життя. Одягання нареченої – процес підготовки нареченої до вінчання, у ньому брали участь подружки.