Танго виникло в Аргентині. Це був народний танець, який виконували на вулицях та в барах. Історія танго розповідає про те, що цей танець спочатку виконували виключно чоловіки. Згодом він став парним, причому яскравою його особливістю з давніх-давен є виражений чоловічий стиль ведення.

Танго – це маленьке життя, поки звучить музика і поки триває обійми. Танго – це світовідчуття”. Тангерос (танцюристи танго) люблять його за те, що можуть виразити себе в танці та отримати задоволення від танцю за допомогою тонкої комунікації, висловлюючи ту музику, під яку танцюють.

Однак, не тільки в танго, а й у будь-якому парному танці веде зазвичай чоловік. Тож особливістю танго «ведення-слідування» не є. Це повсюдно і у танцях. Льотчики-істербітелі (чоловіки) літають парами, попереду – ведучий, ззаду – ведений.

Сенс танго – у тому, щоб відчувати один одного кожну секунду…Зрозуміло, багато залежить від індивідуального таланту. Але необхідно, мабуть, не менше трьох років для того, щоб вільно та спонтанно, підкоряючись лише сигналу музики, танцювати танго…"